24.02.2022 мав стати звичайним робочим днем, а став найгіршим днем в житті кожного українця. Вже не пригадаю точний час першого вибуху, який розбудив киян. Пам’ятаю лише, як в голові пронеслося: “.. ровно в четыре часа Киев бомбили.. “. Шок, розпач, страх. А от паніки, на диво, не було. Тільки якась холодна лють почала народжуватись в серці.
Близько шостої помчала на роботу. Адже там – документи, печатки, їх треба сховати. Ще через півгодини вийшли на зв’язок у вайбері заступники. Живуть вони надто далеко від роботи, без транспорту шанси дістатися дорівнювали нулю. Порадилися, як діяти далі. Скласти оголошення для педагогів, для батьків, з’ясувати все щодо місць перебування працівників, організувати щось подібне до укриття в приміщеннях, заклеїти навхрест скло на вікнах…
В цей день почався іспит на незламність для кожного з нас – тих, хто досі був просто працівником позашкільного закладу, педагогом, творчою людиною, піднесеним та “неземним”.
В цей день робочий чат членів адміністрації ЦДЮТ отримав назву Штаб. Ще й досі на аватарці Штабу – заклеєне навхрест віконне скло…
Директор Наталія Кібардіна.
